Майже середина грудня, а за вікном, з невеликими перервами, третю добу іде дощ. В такий спосіб набуває реальності вираз «глобальне потепління». Анатолій Антонович вкотре перечитує газетну рубрику «З народних звичаїв та спостережень». Особливо відзначає таке: «Прийшов грудень, приніс студень. Грудень сніжинками з очей тече, а вуха морозом пече.». Коли це було?...

Відкладає газету. Виходить на ганок хати. Нічого не віщує грудневих морозів. Небо впало на землю дрібним дощиком та густим туманом. Відчуття таке, що неба зовсім немає. Невиразна каламуть накрила землю. Анатолій Антонович з нетерпінням чекав приходу зими, тому що мав велику пристрасть до зимової рибалки. Взимку значно зменшувався обсяг господарських робіт, і можна було дозволити собі таку розвагу. З дитинства пам’ятав прислів’я: «Риба та зайці приведуть у старці».

Щоб спростувати це прислів’я, займався рибалкою тільки в взимку. З діда-прадіда Анатолій Антонович був селянином. Любив працювати на землі. Завжди відчував свою єдність з матінкою природою, а рідну Краснокутчину вважав наймальовничішим куточком Слобожанщини. Одним словом, був палким прихильником сільського життя. Коли заходила розмова про переваги городського життя над сільським, гарячкував, перебивав співрозмовника і запитував:
- Ні, ти мені поясни, як можна мешкати на десятому поверсі в кімнаті двадцять квадратних метрів, де сплять, їдять і, вибачаюсь, ходять в туалет. Та, зваж, за всі ці «зручності» потрібно платити неабиякі гроші. Не чекаючи відповіді, був впевнений в своїй правоті.

Та сьогодні його хвилювало одне - коли наступить зима. Примусове дозвілля дратувало. Щоб якось заспокоїтись він знову і знову перевіряв рибацьке знаряддя і думками уже був на ставку, пробивав дзвінкий лід і пускав мормишку в таємниче підводне царство. Згадав, що торік погода була майже такою, як зараз. Але до нового року все ж побував на ставку. Правда рибалка вийшла загадковою.


Пішов він з вудкою для лову риби на блешню. Блешня була маленькою, жовтого кольору з одним гачком якою, звичайно, ловлять окунів. Кльов був слабкий і доводилось часто міняти місце ловіння, щоб натрапити на стоянку риби. На ставку було ще двоє рибаків, які ловили рибу ближче до греблі. Час від часу з їхнього боку чулися гучні вигуки та лайка. Анатолій Антонович довгий час не звертав уваги на крикливих рибалок. Та все ж не витерпів і підійшов до них. Виявилось, що вчасно. Хлопці збиралися додому.

Вони потрапили на місце, де риба клювала добре, але витягти хоч одну їм так і не вдалося. Тільки вони починали підводити рибу до лунки, як та відривалася. В цій боротьбі був вичерпаний увесь запас блешень.

- У нас ліска 0,15 мм, на окуня, а тут, мабуть, великі щуки беруться, мовили хлопці. Попробуйте, дядько, тепер ви, а ми підемо додому.

Анатолій Антонович став біля лунки, яку хлопці роздовбали до розмірів невеликої ополонки. У нього ліска теж була 0,15 мм. Тому він склав її вдвоє і лише після цього пустив блешню під лід. Декілька разів підняв блешню від дна і почув різкий удар. Після короткої боротьби Анатолій Антонович з великою напругою і хвилюванням виволік на лід рибину. Це був красень короп. Як виявилось пізніше, важив він чотири кілограмів. До кінця цього і наступних двох днів, що провів на льоду рибалка, риба більш не клювала. Загадковість цієї події визначалась тим, що короп - мирна риба і на блешню ловиться дуже рідко. Такий улов виглядав, як новорічний сюрприз. Потім була весела зустріч Нового року. А вчасно пійманий короп став прикрасою святкового столу. Анатолій Антонович з задоволенням промовив свій улюблений тост.

Хай буде здобич в рибака й мисливця,
Хай не згасає тяга до жінок,
Щоб безвідмовно бахкала рушниця,
Й завжди стояв стабільно поплавець!

Від таких спогадів посвітлішало хаті і з’явилась впевненість, що погода незабаром зміниться і настане справжня зима.